28 секунд

Новости 24

Чекаємо під класом на вчительку. На лавці сидять дві матусі, котрі теж вчительки і розмовляють. Слухаю краєм вуха, а в самої виникає стійка асоціація, що чогось бракує для повноти картини…

Трохи раніше прийшли до школи. Чекаємо під класом на вчительку. На лавці сидять дві матусі, котрі теж вчительки і розмовляють. Слухаю краєм вуха, а в самої виникає стійка асоціація, що чогось бракує для повноти картини.

Сємок. Для повного натюрморту бракує сємок, войлочних тапок, фартушка з плямами борщу поверх байкового халату і в`язаних мохерових беретів. І ще правописного словника.

— В село до баби їздила. Ужас! Як ті люди живуть? Нє, ну строяцця там, в Польші роблять, в Італії. Почті всі молоді на роботах за бугром.
— А в мене в баби в селі те саме. Всі виїжжжають. Або сидять тихо і бухають. Тіко один Микола в нас там є, то йому всьо неймецця. Бо хитрожопий і крутитись вміє. Понабирав землі, багато набрав, шось до двісті гектарів взяв в оренду ще за Ющенка. Насадив там малини, ожини, клубніки ціле поле. А потом ще мало йому було, то поки то все росло, він поїхав на вишку в Норвегію, бо він же шось нафто-газове кінчав. Два роки там робив, приїхав і насадив агрус, смородіну, кизіл.

А тепер знов воду мутить в селі. Каже, що хоче сади розбити, два зразу. Черешні і яблука.
— Та канєшно! Гроші має, то й не знає куди їх подіти.
— Вони в Єгипет всьою сімйою літають. Він, жінка, троє дітей,
кума за няньку і баба їхня, бо їй кості там лікують, шоб не крутили.
— Ого! А хто на тих полях робить?
— Всі роблять. Ну, вони самі в основному. Бо так людей з села він не дуже бере.
— А чого? Жмецця платити?
— Нє. Загордився фермер сраний. Пияків не бере, бо вони йому не підходять.
— Ну, да кому ж вони нада?
— Лєнка, ти шо? На наших сільських пияках весь світ держицця.

— Та да. І шо далі?
— Та шо? Бігає щас, судиться з ким-то, бо на тій землі, шо він там сад хоче мати, фермер з сусіднього села ріпак сіє.
— Неймецця людині.
— Та да. І людей баламутить. Привіз фото норвежських теплиць і каже, що в нас таке можна робити. На сонячних батареях.
— Ага! Ото дурак! Батареї ті ненадьожні, теплиці треба газом гріти.
— Ой! Не нагадуй! Газ дорогий страшне.
— Та да. А колись, мені прабаба розказувала, ще як жива була, шо газ безплатний був почті. В 60-х роках.
— Ну, бо тоді комуністи були і всьо було справедливо. А щас Москва требує з нас гроші. А ще наші бариги заробляють на газі. Колись він прямо в село йшов, а тепер через фірми.

— Колись одна страна була…
— Да, прабаба казала, шо тоді харашо жили.
— Ну, якби не ділились від Росії, то і зараз би жили. То всьо політики наробили.
— Ідіоти. Поділили нас, родини порозбивали цілі. А насправді нам же нема чого з рускими дітити. Правда ж так?
Я так сі заслухала, що й не помітила, що то пані вчителька до мене звертаються.
— Точно, — погоджуюся. — Ділити нема чого.
— Це ви тільки тепер поняли?
— А вам прабаба сказала? — питаю.
— Трохи вона, а трохи я сама поняла, не дурна ж.
— А прабаба вам не казала: як то драйвово жилось на селі без медицини, на трудодні, з податками на кожне дерево і кущик?

А без паспорта? А без права на вільну переписку? Всі листи на села тоді читав парторг колгоспу. А на фермі як, коли 30-40 корів тричі в день подоїти? А буряки мерзлі в листопаді на полі копати? По два гектари на сім`ю? Як воно їй жилося там?
— Бачу — нічого ви не поняли. Той ваш націоналізм до добра не доведе. Побачите. А з рускими нам ділити нема чого.
— Таки нема. — Погоджуюся. — Хай віддадуть наше і йдуть к чортовій матері.
— Так ми ніколи не будемо жити по-чєловєчєскі!

Дивлюсь на пані вчительку — і мені чується, як в голові в неї шурхотять лушпайки від сємок.
І ще так хочеться якимсь словничком правописним в трьох томах її гепнути. Виключно з гуманною метою. Щоб лушпайки з мізків повитрушувати.

Дзвінка Торохтушко

Сподобалась новина? Розкажи про це друзям! 

Загрузка...

Загрузка…

Реклама




Copyright © 2018 28 секунд